Війна триває… Нас намагаються заспокоїти «домовленостями» та «перемир’ям», але українські військові як не мали що їсти, зігрітися та у що вдягнутися, так і не мають по сьогодні, але найгіршим є те, що гинуть люди!
 Ніхто не виніс жодних уроків з попередніх хвиль мобілізації, як уже з 20 січня розпочнеться наступна хвиля!  Бентежить той факт, що невідомо як і за що ми будемо одягати нових змобілізованих вояків. Влітку, ми за кошти, які пожертвували бережанці купували бронежилети та келареві каски. Сталь на броніки надходила в Україну із Фінляндії, небайдужі волонтери її різали, шили розгрузки – так створювали бронежилети для українського війська. Броніки 4-го класу коштували тоді 2300-2600 грн. Теж саме і з касками. Їх вартість (вживаних) коливалася в межах 950-1000 грн.,  але тепер боюся навіть озвучувати вартість тактичного військового спорядження. 
Люди не мають змоги постійно допомагати. Є окремі сільські громади, які уже по два і більше разів збирали допомогу для війська, допомагали коштами, одягали своїх бійців-односельчан. Проте є й такі, які не проявляють жодної ініціативи у цій важливій справі.
Коли створювався Районний координаційний центр допомоги добровольцям АТО (липень 2013 р.), його основною метою було надання допомоги власне добровольцям, які добровільно зголошувались йти захищати державу від окупантів, але ми допомагали і допомагаємо усім, хто звертається. Послугами Центру скористалося понад 200 військових, правоохоронців та ін. осіб, які їхали на війну. Кількість зібраної та відправленої гуманітарної допомоги вимірюється десятками тон. Виникає питання, доки люди на волонтерських засадах будуть виконувати цю роботу, яку зобов’язана робити держава?! Якщо сьогодні такі центри допомоги виконують роботу держави, зарекомендували себе у цій справі, значить держава повинна робити усе, аби створити усі умови для функціонування подібних установ – забезпечувати приміщеннями, фінансувати тощо. Теж саме стосується і місцевої влади. Наразі особливої опіки не відчувається.  
Проте слід зазначити, що при зверненні до наглядової ради через заступника голови Бережанської РДА п. Я. В. Лихолата, нам надано кошти на придбання пального для відправки гуманітарної допомоги в зону АТО, а голова Бережанської районної ради п. С.Т. Кленик посприяв у виготовлені для Центру допомоги стелажів, на які ми складаємо гуманітарну допомогу.

Якщо ми сьогодні взяли на себе функції влади по забезпеченню захисників нашої держави усім необхідним, щоб вони могли виконувати свої обов’язки належним чином, а отже і  захищати від ворогів усіх без винятку в тому числі і представників влади, то чиновники повинні приділяти цій справі більше уваги. Віримо що так буде…!
                                                                                                                               О. Захарків